Не такий страшний спортзал, як довга перерва без нього). Не так важко у нього повернутися, як довго про це думати)). Я повернулася після 1,5-річної перерви)… Що можу сказати?.. Без якісного руху ще й з усіма локдаунними обмеженнями, онлайн-роботою більшою мірою, всіма видами нестач живого спілкування, подорожей і звичних раніше вражень і подій, випадіння зі спорту – це фізично дуже недобре-нездорово і емоційно – теж)..

Що за цей час зрозуміла? За ці 2 місяці після повернення лише один раз на тренуванні було реально важко-тоскно-противно-сумно-шкода через втрачених сил, витривалість і фізичну форму. Аж до піднивання вголос, злості на себе, на минулий період, на те, що “все так”)… Лише один раз аж так)). А решта – прийнятно, просто нормально,   добре, креще і далі – по наростаючому задоволенню вверх)…

Я думаю, справа в реалістичному підході, контакті і професіоналізмі тренера, який вміє бачити і чути клієнта і те, в якому стані він прийшов. І тому – все по навантаженнях точно, тонко, мудро, з підтримкою і в здоровий приріст, до міцнішого “можу” без надриву і в задоволення-задоволення-задоволення)).

Тому – “привіт”, нормальне самопочуття, включений стан тіла, підйом енергії, свіжість сприйняття, бадьоріший настрій, відчуття сили через тіло)… Багато які ще відтінки можу поназивати, бо вони бувають дуже різні – це від вправ, музики, настрою залежить, але вони завжди – живі)…

У мене якраз був “низ”, але це не страшне слово)).. Нормальне, спокійне)). Тому і фото після тренування спокійне теж).. І взагалі зал для мене – це іноді про спокій, а іноді – про драйв)… Але завжди про дуже ясний, спокійний і комфортний контакт з тілом)…

Знаєте, як це чуттєво, коли розтягується спина до точки, в якій на секунду зависаєш і ловиш кайф?) І коли в становій тязі ти чуєш свій міцнющий поперек, який багато років тому піднивав, а зараз з першого підходу тримає 20 тяг по 30 кг? І далі витримує ще два підходи наростаючу вагу?)

Коли на третьому підході тяги до грудей чуєш, що скоро буде межа навантаження і треба буде страхувати кисті рук ремнями?) Чи кайф, коли руки пам’ятають, як вивести гантелями траєкторію?) Або є кусочок страху не втримати штангу над обличчям в останніх підйомах?)). Хоча, поруч, звичайно ж страхує тренер “рух в рух”).
Чи коли наростаюча кількість блінчиків на штанзі дає характерний знайомий металевий звук?)
Чи коли крепатура приємна і відчуттями позначає м’язи? І тіло, як промальована контурна, карта, а не розмита і у відчуттях бліда, бо ти його відчуваєш – цей працюючий м’яз?) Чи коли попадаєш рухом музиці в такт, і музика все робить з тобою?) Чи замість тебе?)))

А знаєте, як крутезно завершити тренування розтяжкою, коли, за манжети, закріплені навколо ніг, тренажер підіймає вверх і ти вирівнюєшся “в струночку”?) А по відчуттях “freedom”, “rise” and “flight”?)

І всюди – люди, які поруч тренуються, і красивий, спокійний, нуарний метал)… Який з себе передає щось таке спокійне і залізобетонне в мій же стан).. З цим потім можна робити все, що хочеш, але й сам по собі він потрібен теж)..
Словом, поки нас не закрили)..
Попробуйте)..
Триваліше, акуратніше, по-новому чи з підтримкою, щоб дійти до задоволення)
…Підіть в зал!