Відзначаю 1 РІК В СПОРТЗАЛІ! 
Навіть не уявляла, що колись таке писатиму)). Неочікувано багато всього це мені дало. Ділюся основним, може комусь згодиться  Я вивела з себе зайві кілограми, накопичені за останні роки після того, як сіла за кермо і витримувала працювати одночасно на 2х роботах, поєднуючи викладання, консультативну практику і ще й навчаючись. З мене остаточно вивелося багаторічне вигорання від цих поєднань, складних психотерапевтичних навчань, методичної роботи. Цьому дуже допомогли і великі здійснені мрії, і дуже міцні переключення на інші сфери життя. Але остаточно це все вивелось з мене завдяки активному руху. Я більше не підниваю час від часу про це, як було раніше. Я від цього вже вільна! Я почала нормально харчуватися, перестала підміняти адекватну їжу печивом з кавою, мій організм перестав бути голодним на потрібні корисні речовини. Ні, я не фанатична в цьому, я не рахую калорії, але я точно знаю, скільки маю зїсти білка, повільних вуглеводів, які продукти в якій половині дня, і як це має складатися з того, що я люблю їсти. Шоколад і печиво сюди теж входять, просто як десерт, а не замість їжі. Трохи не доїдаю свіжої зелені. Ну, може, по сезону прийде).. Я знаю смак еклерів чи інших тортів, але мене на них не тягне. Може, тому, що налисники з творогом з мигдальним і ванільним запахом мені дуже смачні. А торт “наполеон” потрібен рідко і обовязково з чоловікової тарілки. У мене додалося фізичної, життєвої, емоційної енергії. Мабуть тому, що тренування регулярно виводять з мене залишки думок, втоми, “відпрацьованих” процесів і “включають” тіло.

 В мені більше драйву. Я його хвилями відчуваю щоденно. І це дуже добре для мене – воно відбалансовує мою екзистенційність в характері, з якою буває непросто. Хто ці моменти знає, той мене зрозуміє. Так от – драйвовості більше, екзистенційності менше. Так реально легше, живіше, цікавіше.

 У мене дуже загострилась інтуїція. Дуже. Я іноді підлякуюсь, потім заспокоююсь, перевіряю, обдумую це. Буду вчитися вибудовувати з нею, такою, контакт. Розумію, що це через включену тілесність, підвищену чутливість і чуттєвість.

 Я почала відчувати музику тілом якось. Не знаю, як це пояснити так, щоб зрозуміло, але так Є.
Я й далі слухаю LP, Imagine Dragons, зараз дуже йде Kovacs, з сином – Sabaton. Якось добре йде важча музика в спортзалі. Хоч переконалася, що скрипку, цимбали в коцерті НАОНІ чула теж дуже добре в іншій зовсім музиці. Це все якось, може, й не важливо, але від цього добре і живо.

 Я почала зовсім по-новому реагувати на тканини. Я якось по іншому відчуваю замш, еко-шкіру, атлас, в’язані речі, шовк. І це так будоражить і драйвить. Це теж і з тактильного, і ще з чогось. Мене тягне розглядати тканини, кольори!

 Я вражена, наскільки цікавим може бути спортивний одяг для тренувань, і наскільки якісно його вже шиють в Україні. І як це допомагає тренуватися реально! Мій живий досвід – як можна, виявляється зробити якусь модель під себе, щось переінакшити, поєднати модель з іншою тканиною і отримати те, чого не було на сайті. Так, створити для себе. В межах існуючих лекал, і це обмежує, але зате є на що опертися.

Це трохи страшнувати робити, коли варість дуже пристойна, кошти не повернуться і ти купуєш те, що придумала, але цього не бачиш).. Але це теж цікаво і драйвово. Як і те, що в одному з виробництв одягу у дні рішень щодо тканин і принтів таки вирішують один із них залишити у виробництві далі і таки уважно цікавляться, в телефонній розмові “чому він гарний”)… Я на нього чекаю)…

Я дивуюся, бо починаю розглядати декоративні шви, як вони зроблені, перевіряти, як тягнуться сіточки-вставки, наскільки “тримаючою” і “дихаючою” є тканина. Я пробую якось від цього відчепитися і поки не можу))). А що, якщо задати собі питання, яке даю жінкам в супроводі марафону: “А що буде, якщо за цим піти?”))).. Ставлю це питання і залишаю для нього простір – подивлюся, що буде далі)).

 Я іноді ходжу з сином в спортзал, коли він цього хоче і має час. Це – як різновид прогулянок замість кафешки, кіно чи ще чогось. Звичайно, я там біля нього почуваюся не зовсім комфортно і не дуже доречно, бо толково ні підказати, ні підкоректувати я нічого не можу. Це місце – компетентного розкачаного тата або ж тренера. Якщо син цього захоче. А поки – це просто один із видів часу разом, який я теж люблю.

 Якщо я 3 рази в тиждень ходжу займатися, і разом в залі це до 2х годин часу ( 1година тренування з тренером +30 хв бігова +30 хв на переодягання) + 1 годину на дорогу туди і назад, то це серйозні витрати часу для більшості людей. І якщо таке виділено для життя, то це не тому, що я “така молодчина і все встигаю” . А тому, що я справилася з материнською виною “щось не додати дитині”, визнала, що не обов’язково час вдома буде точно з дитиною і точно якійсний, і я витримала прийняти це рішення. Як і не мати певної частини консультувань в тиждень, бо я йду в зал. І це означає, що там, де випала я, частково справляється син сам, а частково навантаження на себе взяв Чоловік Taras Karabyn. І несе. І цим допомагає мені в житті. І я за це дуже вдячна і ціную. І віддам також тим, чим буде потрібно, якщо мені скажуть, що настав час.

 Я, до речі, чоловіка в зал не відправляю. Я дуже добре розумію, що якщо щось недоречною невчасно і період життя не про це, то не варто цього робити. Не варто чіпати Великого Ведмедя , у якого період Берлоги і він знає, чим зараз замається. Мене ж сім’я в зал не відправляла! А якби це було, то я, мабуть, реагувала б дратівливістю, коли це було мені недоречно.

 Я стала міцнішою, чіткішою, ціліснішою, зібранішою, легшою на підйом в дуже різних сенсах цього слова. Але навряд чи суттєво сильнішою загалом. Якщо життя мене вдарить по цінних темах, мене буде боліти так само сильно, як і раніше. Але от життєві сили для самозахисту і відповіді на удар зберуться швидше, мабуть. Але я навіть не хочу про це знати з практики життя. Хай воно краще мене береже!…

 Про тренера. Я – така неспортивна і “не від цього”, що в моєму випадку – втриматися рік в тренажерному залі з реально наростаючим задоволенням від цього всього – в цьому є величезна і основна заслуга тренера! В тому, як тренер сам ставиться до тренувань, в тому як з самого початку витримував мою некомпетентність, більшість невірних рухів, переляки за давньо-проблемні місця зі спиною і колінами (цих проблем вже і немає, мабуть).

Вже зараз я розумію, що це може бути ціла культура, в якій дуже багато поваги до всього – людей, тіла, простору, тренажерів.

 І цьому розумінні якраз тренер робить тренування! У всьому – в тому, як питає про самопочуття перед початком тренування, як відслідковує дихання, щоб вдох і видох вірно з тягами співпадали, в правильності чи неправильності захвату, в нагадуванні ннн-ий раз перед вправою, як її вірно робити, в такому рахуванні тяг-підоймів-присідань, яке допомагає навіть самою інтонацією! В тому, як тренер уважно підхоплює і тягне разом зі мною, коли стає важче, щоб не було надриву, але мязи працювали!

Це так важливо, коли можна звірити, додаємо чи “ні” більше навантаження на останній підхід в залежності від моїх сил, які від життєвих навантажень теж залежать і часом падають. І все відбувається так, щоб зал тримав мене в житті!

Владислав Матейко, дякую за мудрість, компетентність, спокій, підтримку і професіоналізм! Зроблена нереальна робота! 

Galya Maruk , якби не Ви, я не знаю, скільки років я б ще йшла в спортзал і шукала його “в своєму районі”! Ви – реально людина, яка має до цього дуже пряме, стимулююче, пенделюючо-любляче відношення!.. Мені цінні всі Ваші пенделі і не лише вони!.. Мені цінне все за всі роки!! Дуууже скучаю моментами за тим, як було на Чорновола!.. 

 За цей рік 14 людей в 6 країнах світу мені відписалися, що пішли займатися чимось спортивним, кожен своїм і це якось повязано зі мною . Частина – моїх клієнтів, які давно цього хотіли і мене питали, як я змогла це почати. Хоч наші теми зовсім не проце! Частина – учасниці моїх марафонів “Щастя, Любов і Достаток”, які знов таки взагалі цього й не стосувалися)). Просто щось так відгукнулося. Частини людей я взагалі особисто не знаю – просто в певний момент вони написали мені про це у фб, що якийсь пост про щось їх на це “включив”. Ну й добре, якщо це проживається, як здоровий і потрібний досвід!

 І при цьому я НЕ спілкуюся взагалі на теми тренувань зі знайомими і друзями, яким ця тема не цікава і її нема у їх житті. Я не маю на меті когось до чогось агітувати. Я просто пишу про це, як про один зі здорових досвідів життя серед всього іншого.

Я “вишибаюся”, коли хтось мені про мене каже фразу “О, ти займаєшся спортом” – мені це не про мене зовсім.

Я не люблю слово “качалка”, дуже люблю слово “зал”, вивчила слово “гриф”, а бліни я внутрішньо називаю “колечки”, особливо на третьому підході, коли моментами страшнувато))).

Драйвить, коли трошки боїшся, є передчуття, що може бути важкувато, але цікаво і все одно “хочеш взяти” . Це суміш емоцій, яка ростить інтерес, трошки хватку і азарт, якусь готовність до життя. Яку – ще не знаю)..

 Я й далі бачу дуже різну красу в чоловіках і жінках, з дуже різною вагою, стилем зовнішності, проявів, дуже різною привабливістю їх тіл, поглядів і характерів Мене не защолкує в якісь конкретні стандарти щодо себе чи всіх інших. Я не ділю людей, на тих, хто ходить в спортзал, і тих, хто – ні. І в цьому я відчуваю багато миру і свободи.

Я люблю валялки на дивані і подушки так само, як і любила. Просто тепер я люблю і відчуття крепатури в тілі.

 Я ще раз переконалася, що коли вибираєш для себе щось живе і займаєшся цим щиро, то воно дає багато і різносторонньо у житті!
Хай так буде – для кожного своє і у свій спосіб!