Міжнародний центр психології, психотерапії та розвитку

Психолог, психотерапевт, тренер

Христина Карабин

Ще раз переконуюся, що найкраще буває не спочатку, а десь вже далі – типу “всерединці” процесу)… Бо буває, є момент, що щось починаємо, а потім з цього ми “з’їжджаємо”) … Бо на початках воно включає, а потім іде спад, а ефект, який би тримав, ще не накопичився. Ну і повертатися до покинутого стає важче, якось навіть перед собою “невдобно”. І демотивує те, що немає швидкого задоволення чи результату.
Особливо, якщо було випадіння з процесу або старту був важкий і цілі були амбітні.

Я випадіння з процесу теж не люблю. Наприклад, зі спортзалу. Рік тому воно було на 2 тижні і я відчула “всю прєлєсть”, коли розпарене і розслаблене після моря тіло не хотіло робити нормально звичні вправи. Я хотіла, а воно – ні. Цього року я вже знала, що дуже добре відразу не буде, і була до цього готова, що щось зараз знову робитиму невірно, “тягнути” буде важче, до якогось тренажера буде важче повертатися і пристосовуватися, і взагалі тренування буде здаватися важчим. І при цьому – все було те саме – зал, тренажери, тренер, все стабільне, тільки я – “випавша” з процесу. Це при тому, що мені допомагали повернутися з легшого навантаженя і місяць потім його тренер поступово додавав, моніторячи, як я реагую.

Мені до 6 разів в залі пішло на таке “перше втягування” (а це – 2 тижні), щоб я відчула, що я знову “своя” і тіло “включилося” брати гантелі, краще тягнути, здоровіше тримати спину, і найважливіше для мене – чути кожен рух, хоч більшість з них все одно є неідеальними. Але я в цьому процесі не про перфекціонізм, а про те, щоб зробити вірно і здорово, іноді красиво, якщо якісь рухи такими мені здаються.
Взагалі в житті дуже допомагає, коли перфекціонізмом вже не паришся))…

І я зараз реально відчуваю, як знову наростає задоволення, спокійний драйв, бажання тренуватися.
Бо задоволення не просто від руху, а від самого тренування насправді. Коли це саме гантелі, які поступово важчають, хоч я все одно часто не втримую траєкторію в деяких вправах, саме станова тяга, яка мені “рідніша”, бо я вже не боюся за спину, і дууууже її люблю, саме присідання, бо тіло знає, ЯК і тому кайфує від руху)…

Все тоді працює на тебе, бо ти з цим напрацьованому контакті – де мають бути лямки, що маєш відчувати в спині, коли ще тягнеш нормально, де вже оці “останні 5 разів, коли стає важко, і це – ОК”, коли відчуваєш, скільки пройтись між підходами – 1,5 чи 2 кола, а іноді 3, коли “серединна вправа важча”. І від цього всього спокою, коли Ти розумієш, що тренер все бачить, планує, розраховує, моніторить, враховує, нагадує про спину, вирівнює сантиметри відстані між тобою і грифом, поправляє захват рокою, іноді навіть нагадує, щоб дихала вірно! І від цього ще раз – багато опори, спокою і “можу”, яке насправді стратегічно тримається не на мені))… Бо стратегію і підтримку робить тренер!

Це на початку будь якого процесу багато чого є механічно-навантажуючим, а потім вже контактно-чуттєвого більше – так багато хто мені каже)… Ну, може, в когось інакше)…

Але точно приходить той момент, коли процес вже дуже “твій” і він про рух-енергію-тілесність-живість-кайф. Так, реально дуууже “в задоволення”. І ВЖЕ НАКОПИЧЕНИЙ КОНТАКТ і ЗАДОВОЛЕННЯ ВЕДУТЬ ВПЕРЕД І ТРИМАЮТЬ. І це справді потрібно в кількості наростити. Далі воно піде в якість)…

І так багато про що кажуть люди – від іноземної задоволення, коли реально спонтанніше говориш і подобається більше своя вимова, більше радості від “бути мамою”, коли впевненіше в догляді і “знайоміша” зі своєю дитиною, задоволення від водіння приходить, коли багато що вже стало автоматичним і минув перший період страху. Більше задоволення від здорового харчування, бо організм “втягнувся” і швидше відторгає нездорову їжу, виспаність тримає краще, бо вона не мінімальна, а базова.

Це як з грошима теж – коли їх більше, то розпоряджаєшся ними не так стресово, вони “тримають”.

Так само і “включене” тіло краще тримає, і більший контакт зі своєю саме привабливістю тримає краще, коли вона знайдене, пробудована, облюблена, напрацьована. І так само з сексуальністю, коли вона прийнята, присвоєна, а не “невідомо в чому вона має бути і якась і “чужа”.

Все приходить з регулярністю, любов’ю і контактом 😉 .
І задоволення і результати наростають в процесі – там, далі вже це триваюче задоволення. Не весь час однакове, з різними відтінками, і з особливими піковими станами і з якимись “звичайними собі такими”, бо весь час не може бути однаково. Але все реальне, динамічне, наше, здорове, цікаве, привабливе для тіла і душі і живе!

До цього просто потрібно дійти!

П.С. Хто питає про те, коли буде знову онлайн-програма “Жіночність. Тілесність. Привабливість Сексуальність”, то через рік планувала. Але на літо готую пропозиціію по доступу до відеозаписів цих вебінарів з моїм супроводом. Вже зробила такий експеримент для 3х жінок, спостерігаю, як вони рухаються 🙂

Поділитися в соц-мережах:

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.