Мені трепетно, ніжно і незвично застати вдома букет з Полярного Кола)… Я про ці координати не думала, бо фокус був на іншому. Коли психотерапія є довготривалою – років 4 (може бути хвилями-періодами, а не суцільно в часі), то завжди є пройденим великий шлях. Іноді він більше про внутрішні глибокі зміни і перестановки, а іноді – про зовнішні переходи, але такі великі і непрості, що в них основна задача – спочатку максимальна неушкодженість, здатність витримувати, йти, приймати життєві виклики, які дійсно можна назвати життєвими подвигами.

Моя задача була в тому, щоб допомогти людині налаштувати цей шлях так, щоб він був максимально здоровим – менше болю, більше самопідтримки, більше довіри до себе і опор навколо, іноді аж дисципліна в самовідновленні, все міцніше вбудоване самовизнання, щоб могти рухатися далі.

Це – багаторазові переходи від “не витримую” до “змоглося”, від “важко, страшно, боляче” до “я справляюсь, легше, краще, добре” . Ми сміливі не в своїй безстрашності, а в тому, що боїмося, але робимо. Правда, між інтенсивними життєвими навантаженнями буде “відтепель” яких завгодно емоцій, які довелося іноді й недопережити… витримуючи.

Але важливе потім ось це – “ЗДІЙСНИВШИ ПОДВИГ, ПОБУДЬ ГЕРОЄМ!” Ну от витримай побути ним! Хай це прогріє і виростить тебе вже через добрий стан! Ростити мають не лише труднощі, але й усвідомлення зробленого і отримані результати! Тоді перейдене перетворюється в довіру до себе, міцність, спокій і далі – облегшеність теж. Обов’язково!

Коли у психотерапевта на консультації течуть сльози, це не буває нещирим – іноді так в простір концентровано проявляється раніше недовизнана клієнтом важкість і біль. І так само, коли психотерапевт щиро зізнається в любові і повазі, захопленні людиною, з якою працює, це – далеко не техніка і не просто слова. Це – щире ставлення і визнання в людині, з якою працюєш, тих гарних, сильних, здорових проявів, на які йде природний здоровий людський відклик.

Буває так, що спочатку цілу розгортку гарних якостей і сильних сторін в людині бачить психотерапевт, коли вона ще їх в собі не помічає. І тому бракує опори в собі. Але коли поступово людина з цими своїми проявами з’єднується і вони більше регулюють події, в ній стає більше життєвої сили. І любові теж, бо стає з собою мирніше і в житті легше.

І в довготривалій роботі часом в якийсь момент хлюпає така тепла любов)… Так, в межах цих стосунків, а не в інших сферах життя. Але вона має бути виражена. Бо не виражена і недопережита любов здатна перетворитися на біль. А проявлена – дуже гріє, багато що обезболює і дає, ростить через добре і приємне теж!
І моя задача, щоб ріст людини був не лише через біль. А й через якісні здорові відчуття і все більшу повноцінність життя!
І в насолоду теж!

Я дякую і люблю! 
Побуду в цьому протяжно!
І при цьому йду добирати в професію – буду міцно вчитися всі вихідні!