На ПОЧУТТІ ВЛАСНОЇ ГІДНОСТІ в нашому житті “зав’язано” дуже багато, не обов’язково відразу масштабного, великого, разючого чи яскравого. Навіть неусвідомлено воно фонить своєю наявністю з самого тіла людини, її жестів, самовідчуття, вчинків, подій в її житті, того як людина переходить від етапу до етапу, як справляється з життєвими проблемами, як вміє винести з життєвого досвіду і присвоїти собі здобутки. Зрештою – як почувається і самовідчувається кожного дня.
Відчуття гідності, самоцінності, достойності ПЕРВИННО Є, і з цією темою не дуже треба “носитися” певний час, якщо воно було закладене ПРИРОДНО з дитинства ПРОЯВЛЕНИМ добрим ставленням до дитини, відсутністю нищівної критики, образливих висловлювань при ній і про неї. Добре ставлення наповнює ще малу дитину відчуттям, що вона хороша, потрібна, її люблять і приймають, і вона достойна бути і жити тут, в цьому, світі.
Це виростає з почуття радості, що вона Є, ласкавості до неї, тепла, дотиків, вчинків турботи, контакту. Це не означає, що травм і прикрощів зовсім не було і батьки, життя, оточення чи події зовсім не “наставили синців на душу”. Це означає, що людина не втрачає відчуття своєї гідності, потрапляючи в неприємні кризові ситуації, вони не б’ють саме по ньому. Бо воно не раниться такими подіями, а захищене своєю ж сформованістю. Це відчуття Є, воно сигналить, що “не подобається, не приємно, боляче, ранить”, але – не ламається, не руйнується.
Бо накопичене поважаюче ставлення cпрацьовує, як міцний, оберігаючий буфер. Тому самоцінність “не тріскає” під впливом проблем, а людина, проживаючи неприємні ситуації, їх вирішує, виносить для себе новий досвід, в процесі заліковуючи собі рани.
І добре ставлення, яке відчулося з дитинства, відповідь на потреби, неутруднене задоволення різних потреб (і серйозно-важливих, і веселих хотілок і бажань) дає людині просте і сильне несвідоме відчуття того, що життя для неї хороше і сама вона – ДОСТОЙНА ХОРОШОГО ЖИТТЯ.
А ті уявлення, які ростуть разом з нею з року в рік, звичайно ж, змінюються, іноді в кризах навіть, однак кожного разу, переходячи з одного етапу життя в наступний вона опирається на довіру до життя і на те, що воно буде до неї добрим. І навіть, вийшовши за межі звичного життєвого комфорту, рухаючись до наступного нового етапу в житті, проживаючи здоровий страх перед змінами, ось це “ДОСТОЙНІ ХОРОШОГО ЖИТТЯ” навіть неусвідомлено спрацює, як рішення “ТАК” новому хорошому.. Тоді до цього нового йдеться так, ніби його “береться” і приймається навіть. І це воно дає опору, віру, захищеність і сили долати внутрішні Опори в собі і робити зовнішні кроки.
Для чого ось це “ДОСТОЙНІ ХОРОШОГО ЖИТТЯ” іноді виводити на свідомий рівень? Спробувати це проговорити вголос або всередині себе і прислухатися до своїх відчуттів? І відчути, чи пішов міцний, спокійний, радісний чи заряджений енергією відклик “ТАК”, чи фраза “пролетіла” мимо, як чужа, чи навпаки захотілось захиститися від неї або ж виник страх чи почуття зніченості, стаскання, зіщулювання. Ці почуття, які відкликаються, – чіткі внутрішні маркери і відповіді на певні питання про те, що в житті може бути доступним для нас, а що – ні, що ми собі можемо дозволити, і природно прийняти, а за чим лише будемо з острахом спостерігати, як це відбувається у інших людей.
Іноді це про теми любові і кохання, іноді – про новий проект, на який страшно наважитись, дуже часто – про право заявити про себе, наприклад, в професійному просторі. Чи емігрувати в іншу країну і жити там кращим життям. Чи відчувати себе гідно і заявляти про себе в іншій країні, а не почуватись меншовартісними чужоземцями. Нерідко – про право стати більш дорослими. Часто – про достойність і справжню любов і віру, що здатні привнести її у відносини. Іноді навіть, щоб народити дитину, потрібно відчути, що “ми достойні бути батьками”!
І велику кількість разів це відчуття про здійснення мрій від малих до великих. І часом буває потрібно опертися на ось це всередині “СПОКІЙНО! МИ ЦЬОГО ГІДНІ, МИ ЦЬОГО ДОСТОЙНІ” – і тоді все відбувається більше природно, з меншою кількістю внутрішніх стресів і зовнішніх випробувань.
Що робити, якщо воно не дуже голосно звучить, вислизає, затихає через самокритику чи сумніви? Вчитися поважати себе. Усвідомлювати, що гідність закладена в нас, а не “видається” комусь вибірково. Ростити її в собі. Вчитися ставитися до себе тепло. Обривати саморуйнуючі дії. Давати собі винагороди. Зупинятися і слухати, коли це відчуття зараз звучить. Тренуватися хотіти в житті більше, мріяти глобальніше. Рухатися вперед до визріваючих тем.
