Минуло більше року, як я освоїлася зі своєю здійсненою хотілкою, перейшовши історію “хочу більшу машину, бо мені подобається, але я її боюся”)… З втіканням з машин при пропозиції тест-драйву з думками “боюся і нащо це все?” і поверненням знову)… Бажання було здійснене через 7 місяців після мого ж вебінару на тему хотілок і дошки візуалізації, але зараз не про це, а про “що тобі подобається – чи ти цього дійсно хочеш – і чи насправді підходить воно тобі?”.

Коли чогось хочеш і приглядаєшся, іноді однозначно ясно про “саме це”, а іноді – йде вибір через звуження варіантів різного “подобається” і об’єктивних важливих критеріїв (технічних, під мої потреби, цінових).

У мене був шлях варіантів, в процесі якого спочатку не могла зрозуміти свою реакцію на PEUGEOT 3008, яка мені подобалась – красива, стильна, жорсткувала у своїй зовнішності, чіпляюча, коли їде десь поруч, але я чомусь зовсім не активнічаю “для собі”)..

Що це за реакція, коли щось чіпляє, подобається, але до виясняння багатьох інших важликих моментів не доходить? Коли це “любуєшся, як бачиш”, “частково зависаєш” на цьому, але на зближення з подальшими виясняннями не йдеш? Хоч в житті раніше при попередніх покупках могла підійти до бажаної моделі машини, заговорити з її водієм, розпитати про неї, “як вона в житті”.

І в один момент, паркуючись на заправці, опиняюся близько і розумію, в чому справа – вона низькувата, і зблизька по лініях – жорсткувата, мені суб’єктивно – мало “плавної обтічності” в силуеті, а здалеку я цього не побачила, бо любувалась чіткими лініями і червоно-чорними поєднаннями кольорів кузова.
Ось це відчуття – підходиш до того, що подобається, ЗБЛИЗЬКА, і оце “подобається” починає кудись діватися у відчуттях, коли ти поруч з цим в близькому контакті.

Про що момент? Про те, що багато що нас може ПРИВАБЛЮВАТИ ЗДАЛЕКУ, манити, дразнити, включати, подобатись. Ми можемо на це підлипати іноді й надовго і не приймати якісь важливі рішення. Але ми насправді можемо не знати, чи те, яке нам подобається на відстані і якось пролітає про це “хочу”, чи воно нам РЕАЛЬНО ПІДХОДИТЬ.
Більш того – “ПОДОБАЄТЬСЯ” – ЦЕ НЕ ЗАВЖДИ РЕАЛЬНЕ “ХОЧУ”, якщо воно про “розглядання без пробування зблизька”. Чому про це пишу?…

Бо ми, люди, багато що зараз розглядаємо з якоїсь відстані на чиїхось фото з життя, професії подорожей, життєвих захоплень. Ми багато що можемо типу “зделеку хотіти” і при цьому дуже в собі ранитися чи опускатися в самооцінці, якщо цього у нас немає. При цьому часто не допомагаючи собі тим, щоб познайомитися з рельністю цього ближче.

Ну, наприклад, манять:
– Фото і фантазовані прибутки, красивенні кабінети косметологів – як їм добре, легко, естетично, делікатно в роботі і цікаво, “колять укольчики гроші відкладають”, з клієнтами про всяке спілкуються. Красиво виглядає і здається, що легко. Якщо не знати, як болить спина від багатогодинної неприродної нахиленості тіла, очі від штучного світла, як це відповідально колоти поміж проходження нервів, м’язів чи як непросто набити руку для перманентного макіяжу, татуажу, де все, що ти зробила, вже на обличчі- є. Питання до себе- чи зможеш Ти колоти?… Витримувати реакції людей, тисячі питань, можливі реакції “не сподобалося”, тримати стерильність, дихати різними речовинами. Бо якщо не можеш – то субєктивно це вже дуже не легке для тебе і, може, не твоє.

– Це круто – бути менеджером, приймати важливі рішення, сприяти розвитку структури, втілювати свої ідеї. Ззовні виглядає, як міцна затребуваність, корисність, толковість, залученість в корисне-розививаюче владу. А важкість і про те, чи витримається багато листів, узгоджень, повторних узгоджень, розрулювання дрібних і більших конфліктних ситуацій, тримання різнорідних моментів в голові і вимушеність стикатися з тим, що певні рішення, узгодження і щось в менеджмені точно буде комусь не подобатися і тобою будуть невдоволені. А це – теж є. Цього хотілось, але не все з цього буває для конкретних людей переносимим. Голова може знати, що робити, але не витримувати по міцності і виносливості для цих навантажень стійкості, емоційності.

– Це крутезно, бути дружиною бізнесмена – в хаті завжди є гроші, ними перейматися не треба, хороший пакет для життя і дітей забезпечено. І….. пішла націленість тільки (!) на бізнесменів якоїсь ланки. При тому, що в оточенні іноді немає, нажаль, людей, які б розказали, як зблизька непросто в кількості годин виглядає робочий день в бізнесі, що там багато непростих моментів, надривів, нервів, криз і вирішування питань попри забезпечений дуже хороший пакет. І в реальності нерідко певних вільних сум немає, їх потрібно витягувати з оборотів, бо ж гроші мають “працювати” і про все треба попереджати наперед).. І дружина певним чином стикається з тим, як це впливає на чоловіка, це фонить в житті. І відсутні проблеми з основним забепеченням не означають повної відсутності проблем з грошима для стратегічних справ в бізнесі, на якому тримається забезпечення життя. Питання в тому, наскільки з далекого бажання можна зорієнтуватися в якихось частинках, які теж є реальністю. Але зависання ж на цій “хочусі” на роки пішло безрезультатно)…

– Це приємно-фантазійно, коли жінці здалеку сподобався якийсь мужчина, в думках вже пішла прив’язаність, він привабливий, успішний, вона включається, його закритість і недоступність не відштовхують її, а манять)… І так – надовго. Питання: що тобі відомо про його звички, життєві бажання, ставлення до жінок загалом, які у нього плани на сім’ю чи на “серйозні відносини”? Як він це бачить? Чи це взагалі входить в його бажання? Чи узгоджуються ваші погляди на життя? Що Ти знаєш про те, що тобі “подобається”?
Тобі подобається його закритість-недоступність, це манить, як елітарність?… Але ж чи Ти реально контактувала з його цією закритістю? Пробувала крізь неї пробитися? Холод його і уникнення контакту і не-турботливість і відсутність реального руху до тебе – ось це тобі як?…

Здалеку любуватися кимось-чимось дуже втягує, бо викликає приємні відчуття, бо коли ти хочеш, то ніби ти вже трохи про це, ніби вже є зв’язок з цим, ніби ти до цього йдеш і трохи це вже маєш)… Але що було в подіях у реальності? Що попробувано?… Що відчувалося при наближенні і в контакті?)…

Словом, коли я підійшла до цієї реально красивої для мене машини, про яку я писала, я відчула, як у мене впало бажання до неї і тут же закінчилося її хотіння. При цьому я й далі її вважаю красивою і помічаю на дорогах і любуюся здалеку. Після того, як насправді ЗБЛИЗЬКА ВІДЧУЛА, ЩО ПОДОБАЄТЬСЯ, АЛЕ – НЕ ХОЧУ.

І зблизька – це і є реальна звірка про багато що в житті. Підійти, поспілкуватися, про це розпитати в когось, хто тему добре знає, зайти в досвід попробувати)… І це – точка розвороту до реалістичного пошуку таки свого.

З “примірки” Nissan, я правда, 2 рази втікала – боялась габаритності і з нею не справитись, але потім знову поверталася і знову – хотіла)… Після “зблизька” і реального контакту. Добре, коли манить таки реальність, а не фантазії по колу).. Ну і добре, коли реалізовані бажання дають нам розтяжки, але не роблять надривів)..

І зараз кожного разу багато задоволення, коли підходжу до своєї, сідаю, їду, коли бачу такі ж на дорогах, то відкликається “моє” дуже різними задоволеннями, можу багато про це описувати на дотик, музику, їзду, комфорт, простір, посадку і запах. Ну і маю окреме своє фетишне задоволення (для моєї анімусної частинки) від значень слова “Rogue”, хоч їжджу цілком спокійно і не люблю ризикувати.

Словом, Твоє – це те, з чим добре в РЕАЛЬНОМУ контакті і в житті)…
Проконтактоване)