Міжнародний центр психології, психотерапії та розвитку

Психолог, психотерапевт, тренер

Христина Карабин

Думаю над словами Дженей Уайнхолд про те, що, як жили наші предки аж до 14 поколінь, може впливати якимось далеко не завжди очевидним чином на наше життя. Коли мені було десь 24 роки, і я навчалася системній сімейній психотерапії, я десь підлякувалася, коли мої вчителі говорили про трансгенераційну (міжпоколінну) тривогу і взагалі про трансгенераційні шляхи передачі досвіду від покоління до покоління. Я тривожилася, бо ж мова й про передачу травм. Тобто, коли щось впливає на міжкополінному рівні через несвідоме (механізми до кінця не є вивчені), то ти ніби цього не бачив, свідомо чогось не повторював, сам собі це не брав, але певні види досвіду, подій, якісь “шматки” можуть повторюватися якимось дивним чином в роду від покоління до покоління. Я тоді підлякувалася, бо звідси фонило якоюсь неконтрольованістю і ніби трохи приреченістю і безсиллям)…
Далі з навчань, літератури і потім свого досвіду я запам’ятала вживання фраз, що часом певні речі взагалі неможливо пояснити інакше, як оцією міжпоколінною передачею і трансгенераційністю.

Мова про те, що цілими поколіннями люди контактують з певними важкостями і мають певні пазли подій і досвідів (які частинами мали їх предки), хоча вони самі вже живуть в інший час, інших умовах і є окремими особистостями. Тут нижче я написала “повторюваності”, які помічаю в психотерапевтичній практиці, коли працюємо над певними темами з клієнтами, шукаємо їх власні на те причини і “настройки”, а виявляється, що тут є ці “шматки”, які передаються з покоління в покоління:
🔹 Відчуття важкого життя, безрадісність, життя без надій на краще, тягнення свого життя, бо воно є;
🔹Депресивність, безрадісність, відсутність бажання змінювати своє життя на краще;
🔹 Суїцидальність в роду (або пряма, з доконаними чи не доконаними випадками) або думки про те, що краще б я взагалі не жив чи не жила, небажання жити, аутоагресія, самопошкоджуюча поведінка, повторювані нещасні випадки, виражені фізичні травми;
🔹Відчуття принишклості в житті, пригнобленості, затиснутості, відчуття опущених плечей, стисненості, безправ’я;
🔹Відчуття своєї “чужості” десь (в іншій країні в еміграції), меншовартості, неприйнятості, холодної окремості, гіршості, навіть якщо у своїй країні, в колективах, компаніях, різних колах спілкування;
🔹Постійна фінансова тривога, переживання на тему грошей, страх, що вони закінчаться, їх не стане раптом чи поступово, робота скінчиться, можливості заробляти пропадуть; затискання витрат, важкість витрачати гроші, важкість їх приймати, брати, навіть якщо вони вже твої і зароблені;
🔹Втрати здобутого (грошей, нерухомості статусу, можливостей, поваги, знаності) через розкуркулювання в роду чи якісь необережні рішення, помилки, неочікувані кидки;
🔹 Відчуття можливого переслідування, фізичного покарання, знищення, побиття за виражений прояв себе, своїх думок, висловлювань, позиції, енергетики;
🔹 Страх бути проявленими, мати свою силу, відчувати її, добудувати свій успіх, розслабитися в можливості бути щасливим, бо треба весь час все це напружено підтримувати, бо інакше це якимось чином пропаде (веде до хронічного напруження);
🔹 Спадкові хвороби, ймовірність виникнення яких може залежати частково від генетики, якими ніби “мусиш” хворіти;
🔹Трудоголічно-важке життя, коли через виживання або через амбітні цілі весь час доводиться дуже багато працювати без можливості достатнього відпочинку;
🔹“Клінчі” з сукупностей життєвих ситуацій, коли існує кілька важкостей одночасно в різних сферах життя і доводиться одночасно багато всього витримувати на краю власних сил і самовиснаження, повторюваність “одна біда йде і іншу за собою веде”, а між ними – нетривалий “відходняк”;
🔹 Розпад сімей в роду, коли через певну кількість років, яка повторюється від покоління до покоління, стаються розлучення чи розїжджання в різні країни, перехід до окремого проживання;
🔹 Витримування психологічного чи фізичного насильства, токсичних відносин, життя з залежностями, бо так була подана “норма” в сенсі “так воно в житті і є”…
Ну і всяке невеселе інше)…

Ні, клієнти ні з того ні з цього про рід раптом не говорять)… Просто якщо є, наприклад, немотивований страх втратити гроші, який не був підкріплений власними втратами, але він весь час “гуляє”, напружує і впливає на життя, я питаю про те, чи були в роду розкуркулені чи родичі, які з якихось інших причин інших втрачали гроші.

Коли людина не відчуває права на своє місце в житті, є відчуття вигнаності, викидань її в подіях, я питаю, чи когось раптом вивозили, викидали, позбавляли хати, поля, землі – простору… Бо якщо тривога йде НЕ З ВЛАСНИХ ПОДІЙ, але Є ЖИТТЄВИМ ФОНОМ, то могла “натекти” звідти, з міжпоколінного.

А часом психіка “крутить такі мультики” і страхи, образи яких взагалі реальними подіями не підкріплюються. Зате потім виявляються непрості речі в роду, які з несвідомого лякають тими частковими “шматками”…

Зараз, у свої 41, після 18 років життя з того періоду навчання, власної психотерапії і психотерапевтичної практики я набагато легше, спокійніше і міцніше реагую на роздуми про ці міжпоколінні трансгенераційні впливи)… Не тягну це на себе, не приймаю позицію, що так точно мусить бути і раджу НЕ робити цього й іншим))). Щось, може, й так з цих всіх передач, а щось – дуже навіть, може, й НІ)))…

І з кожним здоровішим і облегшеним життям, про більшу якість яких я можу чути вже роками, я все спокійніше відкидаю ідеї “обов’язковості важких доль” і того, що так і треба тягти))…

Коли психіка видає якийсь дуже різкий і глибокий страх у моїх клієнтів, і образи явно не з власних подій, я вже спокійно і дуже міцно даю посил: “ДИВИСЬ, ЦЕ Ж НЕ ТВОЄ. ЦЬОГО НЕ БУЛО У ТЕБЕ В ЖИТТІ. І НЕ МУСИТЬ БУТИ Й ДАЛІ. ТАК, ЩОСЬ ТАКЕ БУЛО В РОДУ, АЛЕ ВОНО НЕ Є ТВОЄ ВЛАСНЕ. І ТИ НЕ МУСИШ ЦЕ НЕСТИ В СОБІ І ПРОЖИВАТИ ЦЕ У СВОЄМУ ЖИТТІ. ЦЕ МОЖНА ПОСТАВИТИ ГЕТЬ, ВИВЕСТИ З СЕБЕ, ВИДАЛИТИ І ВІДДАЛИТИ. ТАК, ЦЬОГО ВАЖКОГО І БОЛЮЧОГО МОЖНА ЗРЕКТИСЯ. КАЖУЧИ: Я НЕ ХОЧУ ЦЬОГО. ВОНО НЕ МОЄ ВЛАСНЕ. ХАЙ ІДЕ ВІД МЕНЕ ГЕТЬ”.

Чому так можна?.. Тому, що жоден наш предок не хотів би нам вручити страждання, яке сам, нажаль, пережив. Ніхто з них не хотів би нам передати свої страхи, важкості, безправ’я, невдачі, випробування, хвороби, втрати чи залежності. Власне, вони цього прямо нам не давали, а ми прямо і не брали)). Тому ми й НЕ МУСИМО це мати і нести. Все це залишалося частинками з покоління в покоління лише тому, що люди не встигали з цього вибратися і облегшити себе і своє життя.

А ці облегшення завжди в нашому конкретному житті й робляться. В нашому! А не в важкій праці заради майбутньої облегшеності наших дітей – ми і так їх ростимо і над різним працюємо. НАШЕ здоровіюче життя перериває важкість роду. І це – не задача в сенсі праці.

Це – можливість і точка ВИВІЛЬНЕННЯ. Яка починається з “я не мушу це мати в своєму житті”. І це має іноді повторитися багато-багато разів, щоб все більше вивільняло і діяло)…

І в цьому місці – це зона автономії і відділеності від проблем роду, а не лише “незрозуміло-злитого” зв’язку з ним і його подіями. Це про те, що Я – І ОКРЕМА ЛЮДИНА ТЕЖ. В цьому є право на свою власну долю, в цьому є свобода і опора. І перезапуск і оновлення права на самих себе і своє ж власне життя)…
💛
😘

Поділитися в соц-мережах:

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.