Міжнародний центр психології, психотерапії та розвитку

Психолог, психотерапевт, тренер

Христина Карабин

Є така думка, що ми приймаємо в житті якесь рішення, а потім всі наступні роки доводимо собі, що воно вірне.
І якщо воно таки вірне, то отримані результати, емоції, те, як відбувалося щось, нам автоматично підтверджують це в подіях і відчуттях життя, отримане є для нас ясним і “на поверхні”.
Якщо в рішенні була “помилка” чи воно було вірне якийсь час, але вже не є таким зараз чи надалі, а ми продовжуємо за нього триматися (ховаючись від перерішення за потрібністю своєї правоти перед кимось чи самим собою), ми починаємо напружено доводити, що це рішення було вірним, хоч може бути, що це не так уже зараз.

Якщо ми постійно прокручуємо розумові аргументи, якщо це має вигляд постійного діалогу в голові, який крутиться в нашій “мислемішалці”, то, якась тут є якась пастка)… Щось не те)…
Вірне рішення не потрібно собі багато разів доводити, як правильне, і тратити на нього багато думок і емоційної енергії. Бо воно проявляється нам в притягуючих нас думках , почуттях і поривах саме по собі.
Якщо ж ми натужно собі доводимо, що рішення “ОК”, то в цій натужності, напруженні і проявляється щось не визнане до кінця.
Ця натужність і є маркером неправдивості того, що все так добре і приховування від себе, що зараз вже щось в цій темі не так.
Бо вірність рішення ми не доказуємо. Ми його бачимо, відчуваємо, знаходимо в результатах вже чи перспективах, які можуть бути доволі прогнозовані.
Вірність рішення для нас ми не шукаємо, а ОТРИМУЄМО у відчуттях і думках всередині чи процесах ззовні. І – заспокоюємось.
Тоді вже немає “вічного діалогу на тему”. Якщо в своєму характері ми не “коливалки”, і боротьба з собою не є для нас постійна)…

Поділитися в соц-мережах:

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.