Міжнародний центр психології, психотерапії та розвитку

Психолог, психотерапевт, тренер

Христина Карабин

Тема швидкості і навантаженості життя в консультаціях і в онлайн-програмі крутиться)…
Кілька разів згадувала свій досвід на цю тему для клієнтів, як “наочність”)…

Був у мене досвід, коли я вчилася їздити за кермом. І тоді розуміла це, і зараз вдячна, що інструктор у мене був чудовий, хоч я, як учениця, була “не про їзду, “зовсім не про машини”, а до 30 років я розрізняла їх лише за кольорами.

Коли в 32 почала вчитися водінню, десь на 7му занятті, мабуть, коли вже їздили перехрестками і центральними частинами міста, інструктор, роблячи мені зауваження, і бачачи, що мені важко, раптом попросив припаркуватися і задав дуже потрібне і “попадаюче” питання:

“Чи справляєшся ти зі швидкістю, з якою Ти їдеш?”

Я не зразу зрозуміла, що він має на увазі, але явно відчувала, що їхати і встигати дивитися за всім мені важко. При цьому об’єктино великої швидкості й не було, бо звідки їй взятися на завантажених вулицях нашого міста?)

І далі інструктор уточнив:
“Чи встигаєш ти їхати, прогнозувати, що, коли зупиниться автобус, і з нього вийдуть люди, хтось може почати переходити дорогу в недозволеному місці, і ти його не побачих, чи бачиш ноги людей в щілинах між автобусах і землею, ще можуть зненацька вибігти діти?

Чи встигаєш подумати, що он колесо може піти по калюжі і можна оббризкати людей, а їхати варто так, щоб цього уникати. Чи встигаєш подумати, скільки часу ще може світитися зелений, чи можеш додавати швидкості і проскочити, чи вже не варто, і просто собі їдь?

Чи помічаєш паралельно, що хтось веде себе за кермом не дуже адекватно, і тоді варто частково поглядати на нього, бо він може робити на дорозі щось дивне, і тобі потрібно буде це врахувати?… Коли я паралельно до тебе говорю на зайві теми і ти ніби мусиш мені відповідати, чи встигаєш ти тримати в своїй увазі це все?

Чому пришвидшуєшся, коли позаду Тобі сигналять? Ти точно впевнена, що мусиш їх слухати?…

Коли Ти кажеш, що тобі здається, що на тебе “летить автобус” на перехрестку, хоч він їде по своїй полосі і тебе не чіпає, і тобі страшнувато, чому тоді на перехрестку зовсім “не повзеш” повільніше, а їдеш, як їхала?…

Чи встигаєш Ти за цим всім слідкувати, поки Ти їдеш і так, що у тебе було відчуття, що ти справляєшся”?….

І в той момент я зрозуміла, що коли мені напружено, я набираю швидкість, щоб ніби швидше справитися з напруженою ситуацією, вийти з неї, щоб вона швидше закінчилася. І від цього навантаження і стрес лише додається.
Звичайно, що об’єктивно, ця швидкість не була великою, вона була просто суб’єктивно занадто для мене на той момент навчання.

І я зрозуміла, що так раніше і робила в житті дуже часто – коли траплялася складна і навантажуюча ситуація, я намагалася швидше її розв’язати, щоб вона закінчилася, “випустила” мене, і стрес закінчився. І за одиницю часу я старалася робити більше роботи, при цьому робити її і швидко, і якісно. Звичайно, що фоново це напруження лише додавало, а навантажуючі ситуації були й далі – одна змінювала іншу.

Ще один механізм – зробити більшу частину роботи, трохи більшу, ніж нормально витримуєш – в годинах, видах, обсягах, доробити до кінця.
В цьому були свої переваги і результати, і на цьому, очевидно, окрім любові до науки, кандидатська була захищена в 25 років і достроково за кілька місяців до завершення аспірантури)). Ну і інші навчання були по частинах знань “засвоєні наперед”.
Далеко наперед)…
І це мене підводило, коли автоматично перенеслось на водіння, бо у водінні далеко наперед ситуацію не спрогнозуєш і заздалегідь не напрацюєш)…. Весь час потрібно орієнтуватися на реальність, яка в той момент є)….

Словом, це хороше питання, я поставила собі глобальніше:

“Чи справляєшся Ти зі швидкістю, з якою ти живеш”?…

З кількістю навантажень, їх різноманітністю чи однобокістю, зі щільністю графіку, кількістю подій за день, тиждень чи місяць? Чи є у Тебе час, який “не зайнятий справами”?… Чи можеш присісти, прилягти, чи швидкість, з якою все відбувається, тобі не стресова, вона підходить? Чи ти, твоє життя, контакт з близькими, радість і насолода від цього всього збережені?…

Я після цієї розмови поїхала значно повільніше, і в той момент якраз пішло відчуття, що я керую своєю їздою, а не витримую її. Так, помічаю калюжі, прогнозую, де з автобуса раптом можуть некоректно вибігти діти. Мені добре за кермом, а не просто “я справляюсь”. До кінця водіння я відчуття темпу закріпила, а на прощання навчання інструктор мені сказав: “Як би тобі позаду не сигналили, їдь так, як тобі впевнено, як ти готова”)…

Я перевірила тоді цією ситуацією частинки життя і почала суттєво знижувати темп, регулювати його періодами. Ця тема нікуди не дівається і не вирішується разово, насправді, бо є життя, є задачі, бувають різні щільності подій, бувають різні періоди і хвилі. Але я набагато легше балансую. Зупиняю внутрішнє приспішування, перевіряю, де при додаванні одного навантаження, потрібно зняти частково чи облегшити якесь інше)…

Мене не дратують затори на вулицях і тягучки перед світлофорами. Я встигаю послухати музику, подумати щось своє, про щось важливе поговорити з дитиною. В цій тягучці добре “тече час”, він в наявності.
Мені цілком нормально. Я люблю швидше їхати трасою, теж з музикою, але все одно – помірковано, дуууже не люблю йти на обгін трасою і максимально цього не роблю. Мене зовсім не тягне “лихачити” чи спішити за кермом в звичайному буденному житті.

Коли ми з чоловіком починали їздити, він в один момент сказав – “я привчаю себе їздити так, ніби я весь час в машині везу людей”. Це додає поміркованості і уважності. І це мені тоді дуже допомогло.

Це не означає, що я їжджу чи паркуюся ідеально. Загалом нормально, як для жінки, яка не дуже “про все це”. і яка кожного разу за щось від чоловіка отримує зауваження. Ну це природно)). І іноді дуже доречно, і я стараюся цей момент “почистити”, а іноді мене є на це – “ой, всьо”)…

Є періоди, коли більше ніби “люблю машини”,а потім якось відпускає).. Помірковано теж)…

Ця вся розміреність, правда, якось зовсім не переноситься на пустелі і квадроцикли.
Не знаю, як це все поєднується, але коли думаю про пустелю і квадроцикли (вони ще й червоненькі), то хочу міцно рванути і відчути, як “до кінця натиснула на газ”). Цей момент, коли піді мною пісок, а на квадроциклі ти ніби летиш)…
Але це вже якесь зовсім інше, не з цього звичайного щоденного життя)…

Поділитися в соц-мережах:

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.