Мама не може бути одноосібно відповідальна, якщо дитина не чує, не слухає чи не слухається тата. Особливо, якщо вік вже є  ближчим до підліткового або таки цей.
Бо це про те, наскільки втримується слово, контакт, посил саме від батька до дитини. Те, наскільки чується, виконується, приймається, залишається з дитиною те, що каже чи просить батько, говорить про зв’язок МІЖ НИМИ. Саме між ними обома – між дитиною і батьком. І про те, наскільки тема, в якій труднощі, “прижилася” чи відкинулась, втрималась дороститися або поки що ще – ні .

Мама може створювати поле підтримки для вирощування контакту з батьком. Але вона не може компенсувати до кінця нестачу чи вирівнювати холодність, придирки, вказуючо-критикуючий стиль, через який дитина буде уникати і батька, і всіх його посилів і впливів.
І не варто мамам тотально йти в ці “розрулювання і компенсації” заради того, щоб все з дня на день втримувалося, як є. Бо тоді НЕ помічається, сам між ними не-контакт.

Таке буває прикре питання від психолога: що буде, якщо мама на 30-40% зменшить згладжування і вирівнювання? Як буде виглядати контакт “батько і дитина” ніби то сам на сам, чистий і вільний від маминих відбалансувань? І якщо він буде холодним, з критикою, відстороненням, даванням вказівок розбірками “чому ти не зробила/не зробив”, там буде відповідь про те, чому батьківські посили не мають достатнього авторитету і сили.

Мова не про те, щоб відсторонити маму. А про те, щоб контактування в парі “батько і дитина” стало живішим, менш критикуючо-вказівним і теплішим. І залученим до важливих тем дітей. Бо інакше всюди присутністю, порадами, підтримкою, контролем, голосом, нагадуванням “поселяється”мама, і від цього у дітей “перегруз мамою буває теж”, і тому все їм від мами стає забагато, зачасто і лишнє. Відповідно, вони її уникають теж. Перевантаженість мамою на фоні недоконтакту з батьком.

Питання, які мусить задавати психолог: “Уяви, що помічника-перекладача-вирівнювача і контролера у вигляді дружини в контакті з дитиною у тебе нема, а цей не дуже працює, які варіанти ще достукатися до дитини, зблизитися з нею, співжити разом тоді будуть уявлятися? Просто ти і твоя дитина? Як тоді?”.
Ще разочок – питання не в тому, щоб ніби-то “забрати з сім’ї маму”. А в тому, щоб подивитися на чистий контакт “я і дитина” без привнесення в нього ще когось. І там будуть відповіді, може, спочатку непрості. Але важливі про те, ЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ МІЖ НАМИ “БЕЗ ЖОДНИХ ТРЕТІХ ОСІБ”. Бо не залучити третього – то й НЕ очікувати від нього чогось чи не звинуватити в тому, що через нього щось не так.
І тоді через якийсь час більше впевненості в своєму контакті з дитиною, з тим, що “між нами”, стає видно, з яких цеглинок воно береться, що дає міцні опори в тому, що чують один одного – двоє.
Так, це може бути по-різному з різними дітьми, бо у них різні характери і з ними відбуваються різні типи зв’язку.

І ще – діти НЕ є точним дзеркалом нас. Вони – окремі люди зі своїм набором рис, емоцій, характерами, потребами в нас. І не треба тиснути на себе тим, що “вони наше дзеркало”. Ні, вони – люди, які виростають з нашою допомогою, вкладом і стосунком.
І про нас – це те, як у нас з ними виходить, як нам з цим, що ми про це думаємо і відчуваємо.
І так, нам усім непросто у всій багатомірності життя, мамам і татам теж.

Просто все одно іноді здоровіше подивитися, як перезамкнути кілька проводочків у стосунку, ніж іскрити конфліктами і втомлюватися від одних і тих же тупиків.
Відклики і вирівнювання поступово приходять – іноді швидше, іноді – пізніше. Але тоді набагато впевненіше стає всередині в цій частині життя “мій з дитиною контакт”.

Про всяк випадок – пост доречний для сімей, в яких обоє батьків фізично живуть разом, під одним дахом, але багато відповідальностей у вихованні перемістилося на маму. Або навіть батьки розлучені, але загалом проживають в одному місті і є питання, як відбалансувати виховання, теми навколо дитини, впливи і контакт.
Бо важливих тем ніхто не відміняв, і життя зараз триває теж)…