Міжнародний центр психології, психотерапії та розвитку

Психолог, психотерапевт, тренер

Христина Карабин

Про непросте – “внутрішнього нарциса в собі і до себе” і як цьому зарадити)… Вже з моїх психотерапевтичних спостережень і досвідів, які піднялись після семінару Ненсі Мак-Вільямс і тему нарцисизму.
Серед різного мова й шла про те, що нарциси (люди з дуже вираженою цією частиною) не так люблять партнера з усіма його сторонами, як закохуються-ідеалізують, а потім розчаровуються, знецінюють, скидають з п’єдесталу і атакують за недосконалість, за природні людські сторони і дефіцити, різко дають холод у стосунках і різке відсторонення, коли стосунок доходить до моменту “про різні сторони” в партнері.

А тепер вже мої відчуття, думки і висновки за роки.

Так от, ми часом самі собі “ще ті нарциси”. Мова про те, що нарцисична, холодна, відкидаюча, знецінююча частина буває всередині нас. Як “наш внутрішній нарцис”. Тобто не зовнішній нарцис нас може тримати в напруженні, а повторю ще раз з іншого посту – сама людина за нарцисичним механізмом може робити (несвідомо, а тому й неконтрольовано) руйнівні процеси з самою собою. Тобто ідеалізувати себе за якісь сторони, але потім жорстко знецінювати загалом чи по інших сторонах і бути нещадно атакуючою себе за “людську звичайність” чи слабкі сторони. Тобто власна нарцисична частина – як внутрішній ворог, який мучить (“мочить”) і не любить.

І в одних сторонах людина тягне і рухає себе до ідеального результату і відчуває захоплення, підйом, “вершину”, але при найменших відхиленнях від отриманого результату чи втратах “планки” стрімко емоційно летить вниз на дно самооцінки з усією глибиною провалу і тотального невдоволення собою в глибокий холод і відчуження. Бо ПОЗА темою, якою можна захоплюватися в собі, недостатньо розрощеного прийняття, визнання й радості від самої себе й доволі спокійного реагування і проживання своїх успіхів в “не фонтануючому” форматі. Чи малувато взагалі сприйняття себе поза темами успішності, того, що культивується в суспільстві.

І мало ОКейності в базі, щоб витримати зустрітися зі своїми іншими, непривабливими сторонами, некоректностями, помилками, неправовою, нестачами.

Іноді я думаю, що ніхто так нас не дістане, як ми себе дістанемо)) використовуючи зовнішні картинки або внутрішні очікування яким нам відповідати як?.. Вірно – важко і напружено – більшість сил може іти туди.

Хороше питання прозвучало – “як то лікувати в собі?”. Я думаю, що якраз розширяючи способи відчуття і сприйняття себе:
– там, де ми можемо собою захоплюватися – то таки робити це, проживати, кайфувати від цього – тут у кожного своє буде, лиш би пережите!

ЗДОРОВИЙ НАРЦИСИЗМ ПОТРІБЕН. Можна вчитися просто спокійно в різних відтінках визнавати і відчувати зроблене – “мале і велике”. Радіти і поважати, а не обовязково “вистрілювати-нарцисити” в зверхність над іншими. Просто чомусь тішитися в собі, ставити в серце, а не в корону.
І з різними емоціями – через радість, через визнання, через, усвідомлення, через похвалу себе, через захоплення іноді собою, але й через ПРОСТОТУ реагування на це теж без феєрверків. По-різному, бо воно дає ширші відчуття про себе, розширює вмістилище сприйняття себе і дає міцну реалістичну самооцінку.

ЗНАТИ СВОЇ РЕАЛЬНІ РОЗМІРНОСТІ до всього – про заробітки, про здатності і форми, в яких ми вміємо любити, про продуктивність, про тип краси, про ефективність, про скільки що ми маємо в житті. Те, що у нас є зараз, те ми й можемо РЕАЛЬНО по факту на зараз. Чи можемо на це прореагувати без пекучого сорому і скомкування до відчуття “нічтожності” і “як це мало, он інші можуть набагато більше”. Якщо вже виходит говорити про своє “можу” і “не можу” все з меншим соромом і неприйняттям, то механізм нарцисичного пригноблення звідси відступає. Це – повільненько від теми до теми (то про тіло, то про гроші, то про стосунки, то про успіхи”. Нарцисичне самознецінення “скаче” з теми в тему, помогли собі в одній, а воно в іншій знаходиться))). Але потім і там відпускає.

ЯК Я ЖИВУ ПОЗА УСПІХОМ УСПІШНИМ і грою “Швидше, дальше, більше” – чи маю просто до себе тепло? Чи буваю на своїй стороні, коли зле? Чи можу дати собі емпатію і підтримку? Чи маю право не “гнати вперед” і не ставитися до себе, як до “останнього” чи без “а раніше ти міг/могла”?

ЦІЛИМИ ПЛАСТАМИ ВАРТО ДАВАТИ СОБІ ПЕРІОДИ БУТИ ПРОСТО ЛЮДИНОЮ. Більше чути ЦЕ серед іншого. Людиною, яка й чогось не може, яка так і не має відповіді, яка знову в чомусь тупить. Яка, ймовірно, чогось так і не досягне. І – нічого страшного))). Ти – просто людина на цій землі серед багатьох інших, які колись якось жили, по землі ходили, своє життя проживали, а потім зникали з цієї землі))…
“І зі мною так буде…))… .І нічого страшного в цьому немає)… Мене не мусять яскраво пам’ятати))… І я не буду і не є через це нікчемою… Я просто людина, яка живе життя” – і в цьому немає нічого нікчемного)… Це людське і природне)…

І якщо нарцису колись “заборонили” бути просто людиною, то вихід з токсичного самонарцисизму – ПРОСТО ЛЮДИНОЮ ДОЗВОЛЯТИ СОБІ БУТИ. Це і про дефіцити. Це і про недоліки з поступовим їх прийняттям в собі замість натужного руху до ідеальності. Це і про визнання, що потребувати іншого – це природна потреба, а не те, що скидає з п’єдесталу самодостатності.

ЦЕ ПОШУК ТЕПЛА ДО СЕБЕ. Від нарцисичної токсики всередині холодно, зіжмякано і покинуто, самотньо. Вчитися ставитися до себе ТЕПЛО – це величезні ліки від багато чого. І це можливо. Давати собі тепло – коли стає сумно. Підтримка себе – коли зле. Обняти себе – коли заплутано чи горюється. Визнати помилку – витримати вибачитись і пошкодувати, але не “замочити” себе і не втекти від цього моменту. І не винести вердикт тотальної поганості. І вчитися себе шкодувати. Не жаліти типу робити з себе жертву, але й ніжно, бережно, емпатійно ШКОДУВАТИ. По-людськи. Іноді так, як би це для вас зробила найдобріша-найтепліша бабуся, обіймаючи морщинисто-споконвічними руками.

ЛІПИТИ СЕБЕ, ВИХОДЯЧИ З СЕБЕ, а не роблячи замість себе когось іншого-кращого. Це буде Твоя справа, твій бізнес, твоя практика. Це твоє тіло підтягнуте. Саме Твоє. Красиве і стильне, з нюансами, особливостями, але з ним все добре, і коли воно ТАКЕ. Йому можна бажити добра і вести до кращого здоровя, сили, і привабливості, але не зносити самого себе заради якогось іншого Тому – ОСНОВНА ПРИЛИПШІСТЬ ДО СЕБЕ.

СЛУХАТИ-ВІДЧУВАТИ-ЗАПАМ’ЯТОВУВАТИ, коли з’являєтся прийняття. Себе. Інших. Життя. Воно може бути й з нотками суму, бо неможливо інакше. Вловлювати, коли не можеш більше себе переробляти і натужно щось від себе хотіти. Бо якщо це можеш, то це робиш. А жити в розтяжках “робиш лиш це, а можеш б наспраді набагато більше” – це “нарцисична розтяжка”. Запамятовувати, як це, коли мир в серці. Коли не хочеться в себе втручатися. Коли вдалося себе захистити в своїй же голові.

ЙТИ ДО ЛЮДЕЙ. Визнаючи, що вони потрібні. Розглядати і цінувати їх і не з нарцисичних критеріїв. Поважати за душевність, стосунковість, здорову простоту. Знаходити своє місце серед них в частинках простих зустрічей, не обовязково в ролях “зірок на небі”. Не намагатись перевершити. Просто бути поруч. Слухати, приймати, ділитися, просити, віддавати. Чути-відчувати ПРОСТІ ЛЮДСЬКІ ЕМОЦІЇ, які не про “блєстяшки” і пафос. Фактично, це – ПОВЕРНУТИСЯ частково до закладок того простого навіть побутового і буденного у відкликах людей один на одного, яке не про грандіозне чи “вилизане”. Це про поруч, разом, просто, безпечно, душевно. Коли цього набереться більше, воно розроститься і всередині, і в стосунках. Це дає тепло, відчуття поганості відступає, зявляється безпека, а потім – відчуття “зі мною все нормально”. Воно спокійне таке, НЕ нарцисичне)).

Хоча ж ніхто не забороняє окрім цього щось придумати, “про-зіркувати”, взяти вершину, пережити здоровіше успіх, домінування, визнати переваги в чомусь, без потреби “тотал і над всіма”, відчути радість, успіх, реалізованість. І свободу від цього всього теж в різних формах простоти.

Здорова простота доступна тим, хто не боїться бути нікчемним).

Поєднати в собі різне, ставши не менш цікавішими, але більш здоровішими.

Коли стає менше претензій до себе, тоді меншає претензій і до життя. Його обмеженості теж приймаються. Не легко, але все легше. Поступово. Зі свободою від боротьби, що мало бути інакше. З точкою відліку від “Як Є” і рухом далі)…. З більшим прийняттям себе і життєвих процесів уже в базі – це дійсно поступово зростає.

Не знаю, як цей лонгрід витримався дочитатись, тому картинка відбалансовуюча – в “гру і блєстяшку” ))).

Я “злила” в цей пост частини задуманого лайву)).

Зібрано за роки з різних історій
Ну і, не зважаючи, що попа на картинці жіноча, тема чоловіча цілком теж – вона людська)…

Відкликайтесь).

Ми цьому не винні. Ніхто не винен. Але те, що нам з цим щось робити – це правда теж)…

Поділитися в соц-мережах:

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.