Міжнародний центр психології, психотерапії та розвитку

Психолог, психотерапевт, тренер

Христина Карабин

З волонтерства, психологічних консультацій і супроводів за цей місяць ДЛЯ САМОПІДТРИМКИ І ПІДТРИМКИ БЛИЖНІХ. Суть не в тому, щоб звикнути до війни. А в тому, щоб адаптуватися зберігати і відновлювати безпеку, як це можливо в різних регіонах чи країнах, і почати регулюватися так, щоб максимально відновлювати сили, повертати собі продуктивність, втримувати найближче оточення своє, яке різного віку, допомагати в можливий для себе спосіб Україні.
Кілька слів з супроводу людей, які тут, і які опинилися за її межами.
ПРО ВІДНОВЛЕННЯ БЕЗПЕКИ.
Коли відчуття безпеки відновлюється, воно далі поступово переростає в частинки СПОКОЮ, а ці частини спокою дають свіжіші СИЛИ. Не ті, які адреналінні і гарячі, які мусили бути на початку війни, і на яких неможливо триматися тривало. А вже ті наступніші, які приходять після кращого і тривалішого сну, від більшої кількості годин між сиренами, від ночей, які доночувалися в межах спокійнішої квартири.
В тривалому процесі спочатку – відновлення безпеки. Далі – накопичення спокою. Далі – відновлення ЗДОРОВИХ ЕМОЦІЙ І СИЛ поміж усім.Далі – нові іспульси до дій з уже відновленого стану. І поміж цим може бути період в днях великої втоми, чи ліні, як описують люди. Коли вже ніби сил більше, але не виходить зібрати їх для більш вдалої активності. Ця втома теж тимчасова, вона серед першого спокою могла собі знайти місце і не дати діяти знову активно, щоб відновити сили глибше. І тоді вже з них – не адреналінних біг знову кудись і по щось, а з більш відновленого стану організму і більш ясних думок і відчуттів. З адекватнішими рішеннями, які і не від паніки, і не від виснаження.
На жаль, виснаження теж не дає можливість приймати здорові рішення – багатьом не вистачило сил евакуюватися вчасно і далі це вже було з великими втратами і травмами ((…
Після відновлення мають прийти перші виразніші відчуття ЕНЕРГІЇ, нових емоційних і фізичних сил.
За цей місяць кожного дня в супроводі розмовами і переписками, в консультаціях знаєте, яка тема основна? “Я винен/винна”, що у безпеці”. При тому, що багато де в Україні вона все одно – умовна.
Чи прийде комусь за межами війни, хто базово живе в мирних країнах і в нормальному житті, відчувати вину за те, що він у безпеці?… Ні, бо бути в безпеці – це природне право. Це війна і трагедії так спотворила ці відчуття і викликала провину за безпеку, позбавивши її, домів, життя мільйони наших людей.
І я раз за разом повторюю в цих днях одне і теж – “ВИ МАЄТЕ ПРАВО НА БЕЗПЕКУ, ДЕ Б ВИ НЕ БУЛИ. ТУТ ЧИ В ІНШІЙ КРАЇНІ”. Ви, діти, ваші родичі. Бо особливо відновлювати психіку дітей після нічних кошмарів, здьоргувань, психосоматики, питань “чи ми виживемо?” доведеться тривало. А дітям з дуже порушеною безпекою, буде важче розвиватися в тому, в чому вони б могли у мирний час – спочатку психіка має зібрати себе в ціле і набрати навіть ЗАПАС БЕЗПЕКИ аж так, щоб пішло свіжіше сприйняття того, що ми називаємо навчанням і різними видами розвитку.
Якщо у вас є відчуття сорому чи провини за те, що ви у безпеці, то відчуття безпеки НЕ добирається – провина його частково з’їдає((. І далі провина заставляє тривожитися підсилено з провини за тих, хто в інших місцях, і частина ваших сил розчиняється. І це не має жодної користі ні щодо близьких і знайомих в іншому місці, ні щодо близькості з тими, хто поруч. Іде просто частина зайвого виснаження і завмирання. Люди, які виїхали в інші країни, туди ментально не доїхали часто – “думками і емоціями в Україні”, не можуть відчути нормально і заспокоїтися, даючи собі право бути тут. Будьте більше там, де Ви Є” Бо розщеплення себе на частини здорове не будує. І просто підтримайте інших, як можете!
Ви в безпеці – дайте собі це право відчувати її більше.
Тоді війна не виграє в тому, щоб обдерти в цьому багато людей до кінця. Відновилися сили – робіть те, що потрібно навколо ближніх. В тому числі те, що є важливим і в мирному житті. Ми ж рухаємося до перемоги, за якою маємо повернути собі здорове життя.
Хто виїхав з дітьми, НЕ має повертатися додому з відчуттям сорому, провини і гіршості, через те, що відбули все не вдома. Бо всюди своя непростота у світі і у своїй конкретній ситуації і душі.
“Міряння патріотизмом” в цьому плані буде навряд чи здоровим. І одним з найгірших міжусобиць, які можливі між українцями((…
Включно з тим, хто більше втратив чи відстраждав вдома чи на іншій землі. І тут і з попередньої практики з людьми з різних країн, і з теперішнього супроводу, це видно і видно: еміграцію не варто плутати з туризмом. І навіть біженство чи пересиджування в бепеці – з планованою свідомо еміграцією. Важливо чути реалії людей, з чим вони стикаються, а не робити глобальні “пафосно-патріотичні осуди”.
Ну і про те, що кожен в цей час втрачає чи зберігає. Чи має свої опори, обставини і задачі. Хтось має просто міцніші емоційні сили і комусь більше пощастило географічно. Хтось має родичів, знайомих, друзів в різних регіонах України чи інших країнах світу. І їде більше до своїх. Чи може перебути в кращих умовах за свої ж зароблені своєю працею гроші. А комусь – фінансово важче.
Когось прийняли люди тепло у себе незнайомі і обігріли аж до сліз, і приймають далі, а комусь натякують, що вже пора…
Хтось з хорошою іноземною, а хтось – без неї, і через це незахищено і загублено. Хтось є контактним, вміє заговорити і спитати багато разів, а комусь це дається надзвичайно важко. Хтось майже вперше за кордоном.
Ми всі по-різному справляємося зі стресом – хтось біжить-втікає, хтось завмирає, а хтось – нападає і дає відсіч – ворогу України чи ближньому, на жаль.
Тут частково, як і в реальності ДО війни – різні люди, можливості, спроможності, характери, опори, бачення, фінанси. І попри віру в перемогу в тому числі про майбунє своє особисте доволі різні пошуки і думки – про себе, дітей, геополітику – УСЕ.
Це – з супроводів за місяць, як воно у мене, як психолога було.
Якщо що – я в Україні. І при тому, яка кількість моїх знайомих вивезли дітей, почуваюся хвилями “неправильною мамою” і з потеплінням міняю речі в “тривожному чемодані”, який не хотіла пакувати ніколи в житті)…
Зі здоровішого, що приходить зараз в запитах на консультаціях та у підтримку – як припинити емоційне заїдання, яке прорвало зараз на солодке, хліби і “смітну їжу типу чіпсів і всяке таке”. І я думаю, що це здорово, коли люди намагаютья зменшити нездоровий процес. І ще – це про тіло і весну)…
Як вас підтримати? З чим важко, про що хочеться поговорити? Я зробила якісь частини своєї роботи, ще більше відновила робочі дні і консультації, і більше сили збираю на ефіри під теми, які будуть доречні зараз. Тому – пишіть!
У всьому цьому житті хай більше здорового буде в нас, навколо нас і між нами!
Обіймаю! 🤗
Поділитися в соц-мережах:

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *